Про привчання...

Давно сюди не писала, а сьогодні йшла додому і згадала, як Рубі привчалася сама вдома. 

Найжахливіше в квартирі з собакою - якщо вона буде вити без господаря. Я так цього боялася, так намагалася привчити, пробувала різні методи дресури. І все одно вона надовго не залишається, мені на душі неспокійно. На відміну від Бєрти, Рубі дуже мамкіна, ось прям моя-моя. Коли я йду, вона ниє і дується на мене, І я не зможу надовго піти з дому, або піти в незвичайний для цього час. Реакція її не передбачувана. 

Та й сама я сумую, біжу додому до неї завжди) 

Так ось, після того, як ми перемогли ентерит, мені доводилося виходити за покупками, Я намагалася збігати швидко, поки Рома ще вдома, але це не завжди виходить. І ось значить вирішила я її залишити в кухні, (так по першій з Бертою проробляла) Дала їй погризти смаколика, щоб розлука була не такою гіркою і пішла. 

Не було мене може хвилин 40. Іду додому, з боку наших вікон, (літо і все відчинено) і чую, як вона просто розривається. Такий дикий гавкіт, просто крики! Думаю, ну так… ось це номер. Як бути? 

Почала виходити з дому і стояти на поверсі, прислухалася. Начебто не виє, було ще кілька разів, що гавкала., підвивала. Якщо йшла з дому останньої, давала їй кістку, допомагало. Сварила, якщо гавкала при поверненні додому.

 Я знаю, що з часом буде легше, вона подорослішає і стане самостійнішою.

 Інша річ, що я хочу бути з нею постійно, адже вони так мало з нами. 

І не забувайте, що для тварин – ви все їхнє життя, а вони з вами лише відведений їм час…