Рубінкіни історіі.

 

Рубінкіни історіі.

Коротше діло було так, гуляли ми рано вранці (як завжди) і ця підліткова коза побачила білку, і полетіла за нею в гущавину парку. Я іноді ховаюсь, щоб вона мене шукала, такий міні стрес для собаки, але й наука. Тоді тваринка вже починає пильнувати і за власником, не тільки за білками та зайцями. В парку нікого 5-та ранку.

Але цього разу вирішила присісти на лавку, почекаю поки повернеться, зазвичай це секунд 15-20 і вона вже поруч. А тут бачу іде дядько якийсь на рибалку, якраз там де мала бути я. Секунда і  розумію,що вона зараз полетить до нього (бо думає, що то я) так і вийшло, летить лось з язиком на бік, вуха підлітають з дикою швидкістю – дядько став, як вкопаний. Я починаю їй кричати, що то не я))) і траєкторія її польоту змінюється до мене. Можу собі тільки уявити почуття того рибалки на якого летить доберман. Він видихнув і пішов далі, а дівка получила по сраці.