Сьогодні нам 1 рік та чотири місяці.
Що можу сказати, важко. Дійсно важко, бо така собака не
іграшка, а велика відповідальність. Я знала на що йшла. Я знала, що легко не
буде, а воно і не повинно бути. Так народжується прекрасне. Іноді я опускаю
руки, та здається, що все. Я не справилась, але це кризи, вони іноді
трапляються.
З позитивного, собака це весело, цікаво (дресирувати) та
кохання на все життя. От у мене друга соба, а я в неї одна та назавжди.
Чи мріяла я мати собаку, так. З дитинства мріяла. Чи думала,
що це будуть добермани, звісно ні. Бо я так, як і всі далекі від собак люди,
думала, що вони кончені. Так, вони звісно кончені, але самі найкращі, самі
віддані, та самі гарні.
І ще, поки я не втратила Бєрту, я не знала, як можу сильно кохати.
Настільки сильно, що болить і досі. Повірте, ви нікого так сильно не будете
любити, як свого чотирилапого. Так, люди поряд, але це інше. Кохання до собаки
набагато і набагато сильніше. Неймовірно сильніше, багато мене не зрозуміє і не
розуміє зараз. Але, перед тим, як когось
осуджувати, взуйте його взуття та пройдіть його шлях.
Комментарии
Отправить комментарий