Рік та один місяць.

Моя дівчинка вже майже доросла, якщо так можна казати про добермана. Бо доберман це вічна батарейка.

Її погляд вже стає дорослішим, і вона більше не дивиться на мене великими очима, в яких я читала біль від того, що я обурилася її витівкою) цей погляд закарбувався на все життя, і я не могла більше сердитись, бо починала сміятися. На неї не можливо сердитись довго, вона чудо. 

Це цілувака, всіх любяка. Повний позитив. Звичайно вона шкодить, частенько, але це собака, її треба виховувати.

Стільки в голові крутилось їсторій про неї, але почала писати і все вилетіло. Обов' язково все пригадаю та напишу.

На тих вихідних ходили з чловіком до озера, знов наполохали куропаток, чоловік трохи злякався, не чекав такого. Зато Рубі набігалася за ними, таке щастя. Потім правда з'їла какахи, получила по сраці))) Як завжди.